Рівнянин Віталій Дубинський - справжній спортивний фанат та мега-колекціонер автографів. Ще б пак, затятий уболівальник луцької „Волині”, любитель баскетболу та футзалу є власником унікальної колекції із 3025 автографів різних футболістів та 641 підпису баскетболістів. Тут і такі зірки футболу, як Андрій Шевченко, Сергій Ребров, Мірча Луческу, Фатіх Терім, Даріо Срна, Яя Туре, Ісмаель Бангура, баскетболісти Халід Ель-Амін, Артур Дроздов, Сергій Ліщук та інші. Уже 13 років молодий чоловік майже не пропускає жодної події в місті, пов’язаної з улюбленими видами спорту. А з 2002 року мисливець за автографами став справжнім талісманом луцької „Волині”. За вісім років Віталій Дубинський пропустив лише декілька матчів улюбленої команди, а нещодавно почав відвідувати ігри львівських „Карпат”. Колекціонер розповідає, що подекуди, в очікуванні на автограф якоїсь зірки, доводиться тривалий час чатувати біля готелю чи клубної бази команди. Фанат зізнається, що головний його автограф ще попереду, й зупинятися на досягнутому він не збирається.

- Віталію, коли ти почав цікавитися спортом і хто першим поставив свій автограф у твоїй унікальній колекції?
- Чесно кажучи, в дитинстві взагалі спортом не цікавився. Моїм хобі були автомобілі, якими я просто марив. А в 1997 році зацікавився спортом, почав слідкувати за матчами з футболу, баскетболу, футзалу, вів статистику. А потім розпочав збирати автографи. Моїми першими здобутками були підписи гравців рівненського „Случа”, який тоді грав у вищій футзальній лізі України. Крім наших зірок брав автографи й у гравців усіх команд, які приїжджали до міста. На той момент я за незначний термін зібрав автографи майже всіх українських зірок футзалу.
- А перший свій футбольний автограф пам’ятаєш?
- Так. Першим із футболістів, у кого я взяв автограф, був нинішній тренер МФК „Кардинал-Рівне” Юрій Баховський. Він у сезоні 1997/98 виступав за „Верес” у другій футбольній лізі України й став кращим бомбардиром турніру. А дебютним підписом європейської зірки була автограф-сесія в Луцьку з футболістами донецького „Шахтаря”, коли „Волинь” здолала донеччан із рахунком 2:0. Тоді мені не розписався лише тренер „Шахтаря” - італієць Невіо Скала.
- І скільки ж в тебе за цей час назбиралося підписів зірок?
- На сьогодні маю колекцію з 3025 автографів футболістів і 641 баскетболістів. І це не просто підписи. Перед кожним автографом прошу написати прізвище гравця, й лише тоді він розписується. Звичайно, є такі зірки, які лише розписуються: Андрій Шевченко, Сергій Ребров, Олексій Михайличенко, Павло Яковенко тощо. Вони дуже модні хлопці (сміється) і їм важко написати своє прізвище, тому й ставлять виключно автографи. У Шеви, для прикладу, я все-таки взяв автограф на базі в Конча-Заспі в минулому році взимку, коли була епідемія грипу. Я поїхав на гру дубля „Карпат” з „динамівцями” й там зустрів легендарного нападника. Він навіть з машини не хотів виходити, але все ж таки поставив мені свій автограф.
- Багато місця в квартирі займають автографи?
- Повір, що достатньо. Але я пам’ятаю, що в якій шухляді лежить, де, для прикладу, лежить автограф Шевченка чи Луіса Адріано. Єдина проблема – це перші мої колекції, які я брав звичайною ручкою, й вони з часом трохи вицвіли, то я їх нікому навіть в руки не даю. Тому зараз я беру автографи лише маркером. Їдучи на виїзд, беру з собою 2-3 такі фломастери. Бо можна одним взяти п’ять розчерків зірок, і він перестане писати. Була в мене така історія (сміється). Брат двоюрідний виписав мені маркера, а я його машинально, коли їхав на матч до Києва між „Динамо” та „Дніпром”, поклав до сумки. Коли дійшла справа до автографів, то виявилося, що маркер не пише. Добре, що тоді друзі виручили.
- Можеш сказати, у кого найважче взяти автограф і хто з футболістів найбільш доступний для фанатів?
- Дуже важкі у спілкуванні київські „динамівці. Це такі „зірки”, що не передати. У Шовковського, для прикладу, взагалі було дуже важко взяти автограф. Пригадую історію. Я поїхав на футбол до Львова, де „Карпапти” приймали „Динамо”, а в мене якраз не було підпису голкіпера. Так от за Шовковським вишикувалася чимала зграя любителів автографів, а він навідріз відмовився розписуватися. Коли вже до нього звернувся батько з дитиною, то він зробив виключення, потім вдалося й мені роздобути довгожданний автограф. Той же тренер Валерій Газзаєв минулого року, коли приїздив до Львова, так із готелю й не вийшов, і дарма його чекали фанати. Мені ж вдалося в нього взяти автограф лише в Києві на клубній базі у Конча-Заспі. Тоді, крім Газзаєва, взяв підпис і в Ігоря Суркіса. Я навіть попросив прізвище перед автографом поставити, й Суркіс мене ще запитав: „Це щоб не забути?”. Я йому відповів, що ні, просто так колекціоную автографи, й президент „Динамо” без питань поставив свій підпис та написав своє прізвище. А от, що не дивно, зірки-бразильці з донецького „Шахтаря” на контакт ідуть доволі легко. Той же тренер-румун Мірча Луческу є доволі відкритим до фанатів. Крім автографів мені без якихось труднощів вдалося сфотографуватися чи не з кожним „шахтарівцем”.
- А є ще хтось із колекціонерів автографів, які можуть зрівнятися з тобою?
- Звичайно є. Я знаю фанатів з Києва, Львова, інших великих міст України, проти яких - лише початківець. Вони набагато раніше почали цікавитися спортом, їдуть за командою на кілька днів, ночують на вокзалах, якщо немає де „перекімарити”. Мені, до слова, набагато важче збирати автографи, бо я не живу в столиці чи в якомусь великому місті, де зірок спорту можна зустріти прямо на вулиці. Дуже добре, що західноукраїнські команди, такі як „Волинь” і „Карпати”, грають в Прем’єр-лізі. Якби не вони, то навряд чи зміг назбирати стільки автографів.
- Тебе можна назвати справжнім талісманом луцької „Волині”, бо не пропускаєш, як я знаю, жодного матчу за їхньої участі, їздиш з командою на виїзди. Коли розпочав подібним чином відвідувати матчі улюбленого клубу? І чому саме „Волинь”?
- Розпочав відвідувати виїзні матчі у 2002 році в другому колі чемпіонату України з футболу, коли волиняни виходили у вищу лігу. За цей час я пропустив усього 14 домашніх матчів. Можна сказати, що я на сьогодні маю за плечима 158 матчів за „Волинь”, 19 з них виїзні. Багато гравців зіграли за клуб значно менше ігор (сміється). Також два роки тому почав відвідувати матчі львівських „Карпат”, тому побував лише на сорока іграх цього клубу. Але все одно на першому місці в моєму серці „Волинь”. Чому? Просто моя мама – корінна волинянка. Тож, можна сказати, я вболіваю за команду батьківщини матері.
- Якісь кумедні випадки можеш пригадати за часи твоїх футбольних вояжів?
- Багато чого можна пригадати. Одного разу повертався з „Волинню” з матчу проти київської „Оболоні”, то проспав Рівне, й завезли мене в Луцьк. Капітан команди будить мене і каже: „Вставай, ми вже в Луцьку”. Я сміюся. Кажу, що мене треба було висадити в Рівному. Потім як тренери дізналися, уболівальники, то довго сміялися. Або ще. У мене ж є спортивний костюм „Волині” з емблемою клубу, в якому я завжди їжджу на матчі, то під час однієї з ігор до мене підбігали любителі підписів і просили дати автограф. Я ніколи не відмовляв (сміється). Писав щось на кшталт „фанат ФК „Волинь” і розписувався.
- На поїздки на ігри клубу витрачаєш багато коштів?
- Мене часто люди запитують, для чого, мовляв, ти тратиш свій час, гроші і їздиш на матчі. Я просто пояснюю: є колекціонери, які збирають значки, монети тощо, і вони витрачають значно більші кошти. А я всього лиш колекціоную автографи, й саме заради них їжджу на матчі до інших міст. Наприклад, на матчі „Карпат” я придбав минулого року абонемент, але головний тренер львів’ян Олег Кононов мені потім повернув гроші. Крім цього, дізнавшись про мою пристрасть, подарував мені клубну екіпіровку: спортивний костюм за 750 гривень і нову футболку. У Луцьку спочатку теж за гроші ходив на стадіон, а потім вже мене почали впізнавати й так пускали.
- Як батьки ставляться до твого хобі й хто, крім тебе в сім’ї, є уболівальником?
- Спочатку вони доволі скептично ставилися до мого захоплення. В основному через те, що гроші витрачав на ці поїздки, пресу. Але потім, коли про мене зняли сюжет на одному з місцевих телеканалів, мене багато хто побачив з роботи, знайомі. Після цього вони змирилися й зрозуміли, що це не просто захоплення, а частинка мого життя. Щодо батьків, то вони не цікавляться спортом, як і менший брат.
- Чув, що ти часто подорожуєш з командою на клубному автобусі. Це правда?
- Так. Зараз ФК „Волинь” забирає мене з кожного виїзного матчу. Останнього разу я повертався з Луцька до Рівного з футболістами „Зорі”. Тренери спочатку були проти, але начальник безпеки клубу луганчан впросив їх, і мене все ж таки взяли. Взагалі мене часто підвозили клубні автобуси різних команд: ”Металург” Донецьк, „Ворскла”, „Таврія”.
- Тренер волинян Віталій Кварцяний є доволі харизматичною та неординарною особистістю: може накричати на гравця, ще й додати гострого слівця. Тобі від нього не діставалося на горіхи під час програних матчів?
- Ніколи. Він для мене – нормальна людина, й про нього нічого поганого сказати не можу, бо нічого поганого й не було. Я спокійно приходив до Віталія Володимировича десь на виїзді в іншому місті й питав, чи можна до Рівного з ними добратися. Він без питань погоджувався. Навіть коли команда одного разу зупинялася в ресторані повечеряти, то він звернувся до адміністратора: „Леша, там еще есть два пацана – накорми их”. І ми тоді всім складом „Волині” сиділи там і дивилися по телевізору матч за Суперкубок України між „Ворсклою” та „Динамо”.
- Найбільш віддалений виїзд для тебе був у яке місто?
- До Ужгорода. А так, в основному, мій маршрут – Київ-Луцьк-Львів. Дорога мені обходиться в обидва боки десь в 30-40 гривень, якщо їхати електричкою. Із собою беру кілька бутербродів, бо не так уже й дешево прохарчуватися, особливо в столиці.
- Які плани у найвідомішого рівненського фаната на найближче майбутнє?
- У планах є поїхати до Львова на матч ліги Європи „Карпат” проти турецького „Галатасарая”. Усе ж таки на сьогодні в Україні вже майже не залишилося гравців, у яких я не взяв автограф. Тож на цьому матчі планую розжитися новими розчерками зірок світового футболу, які грають у складі турків. Знаю, що буде важче це зробити, ніж на матчах чемпіонату України, але все ж таки…
- Крім баскетболу і футболу, ще якимись видами спорту цікавишся?
- Ні, ну ще, звичайно, футзал люблю і чекаю, коли вже МФК «Кардинал-Рівне» розпочне сезон.
- Ще маєш якісь атрибути того чи іншого футболіста, команди?
- Так. Маю фірмову футболку „Металіста” з гри Кубка УЄФА харків’ян та англійського „Евертона”. Тренер „Металіста” Мирон Маркевич в Оржеві її мені подарував, коли харків’яни проводили тренувальний матч проти місцевого ОДЕКА. Також маю три фірмові футболки луцької „Волині”, які мені дуже дорогі.
- Як довго плануєш займатися улюбленим хобі?
- Інколи приходять думки зав’язувати з автографами. До матчу все ближче, а я думаю: може вже не їхати, вистачить. Але все одно за день до гри серце стискається: ну як так пропустити таке дійство? І вже налаштовуюся і їду поповнювати свою колекцію новими екземплярами. Головне, щоб було куди їздити, тому дуже хочу, щоб моя „Волинь” залишилася в Прем’єр-лізі, й до Луцька приїжджали нові футбольні зірки.
Олександр ШЕРШЕНЬ