— Недавно отримав нову повістку до суду за хуліганство. Подумав, чого їм ще треба? Усе ніяк наругу над президентом не простять, — каже ковельський художник 73-річний Валентин Данилюк, який зараз живе у селі Дубове на Волині. — А виявляється, що то помилка секретаря.
Два тижні тому Валентин Данилюк прославився, коли заляпав фарбою біґ-борд із портретом президента Віктора Януковича.
— Президент мене дістав до печінок. На плакаті бажає краянам процвітання. Це так мене обурило, що вирішив помститися гаранту за брехню.
Господар зустрічає біля хвіртки — розчищає від снігу стежку до дверей. З автобусної зупинки йдуть люди з торбами, кивають Валентину Данилюку, наче старому знайомому.
— Бачте, уже вітатися почали. А до того часу про мене в Дубовому мало хто чув, — сміється. — Я тут усього два місяці живу, переїхав із райцентру Ковель. Знайомі запросили сюди на зиму, щоб хата не стояла пусткою. Попередня власниця Фаїна Калимівна померла.
Валентин Петрович 33 роки прожив на Івано-Франківщині. Коли розійшовся з дружиною, переїхав на Волинь. У натоплених кімнатах майже все вільне місце займають картини — стоять на підлозі, ліжку, під стіною.
— Пишу тут пейзажі й портрети, вирізьблюю з дерева. Найбільше люблю зображати жінок, бо це найкращі створіння Господні. На Януковича намалював би хіба що шарж.
До біґ-борда, який розмалював пенсіонер, від його оселі 800 м. Художник називає його "бігмордою".
— Я ще місяць тому задумав намалювати Януковичу вуса, як у Сталіна. Мені 150 гривень пенсії зрізали, бо я дитина війни. Іду щодень дорогою до магазину хліба купити, а цей портрет на мене здалеку таращиться. Терпів-терпів і накипіло!
17 січня художник дістав із шафи банку старої дніпропетровської олійної фарби, якою мастив підлогу. Збив докупи дві метрові дерев'яні палиці та обв'язав один кінець ганчіркою. О 20.00 пішов до траси.
Не помітив патрульну машину міліціонерів, які охороняли біґ-борд. Легковик стояв неподалік під деревом.
— Я подумав, що в машині розважається молодь. То включать світло, то виключать. Підібрався ближче до портрета. Умочив квача у відро і тільки почав малювати Януковичу вуса, як чую ззаду дикий крик: "Стій! Дєд, ви що там робите?". Оглянувся, а позаду мене два красівих молодих міліціонери, очі в них великі й перелякані. Схопили за руки, забрали мою фарбу. А я їм толкую: "Синки, треба бандитів ловити, а не портрети по ночах караулити". Відвезли мене в райвідділ, склали протокол. Додому привезли о першій ночі службовою машиною — до села від Ковеля 2 км.
— Слідчий усе допитував, чи не маю зв'язків із тими, хто по всій країні портрети Януковича фарбою розмальовує. Сусідам аж повилазило, так у вікна заглядали, чого в мене у дворі міліція товчеться.
Розплата за нічну пригоду прийшла вже на третій день. По обіді у Ковельському районному суді розглядали мою справу. Зайняло то хвилин 5. Зайшов у якусь кімнатку, а там сидить суддя середнього віку, вигляд стомлений. По очах бачу, що мені співчуває, але закон є закон. Дав мені мінімалку — 51 гривню штрафу за дрібне хуліганство.
Валентин Данилюк — член Спілки художників. Улітку і восени живе на своїй дачі-майстерні, яку сім років будував сам.
— Не опалюється дача, усе ніяк буржуйку не поставлю — або грошей катма, або часу нема. Доня Надія має власну родину, живуть із чоловіком і двома онуками в Тернополі. Про мене сюжет по телевізору побачила. Похвалила, що Януковичу лице розписав.
Пропонує під'їхати попуткою за 15 км від Ковеля, щоб показати роботи в майстерні.
— Свою моцну машину маю — "жигульонок", 25 років. Їздить вряди-годи, а зараз у гаражі стоїть, — говорить Валентин Петрович. — Я багато пішки ходжу, а влітку велосипедом добираюся куди треба.
Біля траси зупиняємо іномарку. Водій не бере з нас ні копійки, хоч про історію з біґ-бордом уперше чує. Дивується, як Валентину Петровичу вистачило сміливості.
— Ну ви даєте, — крутить головою. — Мене би жінка за таке вдома вбила.
— Нічо, мене й міліція не злякала. Тільки обідно, що президент усе одно переміг.
До будинку попід лісом добираємося через замети. Художник зробив дім у вигляді казкового терема з великим півнем на балконі.
— То мій знак — якщо півень дзьобом на вулицю повернутий, то заходь у гості. А якщо хвостом, то я працюю і не чіпай мене. Улітку до мене часто друзі й колеги приїжджають відпочити.
Дорогою назад приглядаємося до біґ-борда, який розмальовував художник. Він обдертий з обох боків.
Олена ВЛАСОВА Gazeta.ua
Версія для друку
