Роботи кузнецовської майстрині із вишивання Олени Турик відомі не тільки у рідному місті, Україні, а й за її межами - у США, Канаді, Іспанії, Німеччині, Польщі, Росії. Любов до вишивання, яку в дитинстві прищепила рідна ненька, не полишала її протягом усього життя і віднайшла своє вираження у жіночих і чоловічих сорочках, вишиванках, весільних рушниках, скатертинах за власними схемами.

Переступаєш поріг домівки пані Олени, і увагу привертають вишиті картини, розвішені на стінах, і вишиванки на дверях. Тут можна побачити Тараса Шевченка із заповітом, Лесю Українку, Таємну вечерю, Богородицю… Кожна робота особлива і не тому, що вишита різнобарвними нитками, а тому, що у неї вкладена частинка душі майстрині, її любов. Серед усього цього різноманіття виробів найбільше господиня береже і цінує вишиту скатертинку на тканому мамою полотні. Хоч вона і пожовкла від часу, але пані Олена міцно пригортає її до серця і поринає у теплі спогади. У часи, коли мама намалювала на полотні малюнок і навчала вишивати.
– Я могла сидіти поряд з нею годинами і спостерігати за рухами голки, – розповідає пані Олена. – Дитяча цікавість брала верх і до того ж це мене заспокоювало. На душі ставало легко. У ті моменти я не могла думати ні про що інше, як про вишивання і дивитись як на білому полотні з’являлися квіти. Мама вишивала багато чудових речей.
Однак наша вишивальниця цілком присвятила себе цій справі, уже маючи за плечима чималий життєвий досвід і нелегку долю. Після тяжкої операції вона стала інвалідом другої групи, проте руки у жінки не опускаються, а навпаки – знаходить час для заняття улюбленою справою.
– Мене завжди не полишала думка про вишивання, а відтепер я могла це втілити у реальність. У моїх руках кипіла робота,– каже вона.
У когось болять очі чи спина під час роботи, а в нашої майстрині піднімається настрій, відступає втома, на душі відчуває полегшення:
– Мене не полишає натхнення. Вишиваю і хочеться вишивати, незважаючи на пізню годину. Як беру в руки голку, до мене приходить енергія. Погані думки відступають.
Пані Олена не цурається роботи і береться за все, що їй припало до душі. Проте жінка не любить вишивати одним тоном. У таких випадках вона трішки працює над однією картиною, переходить до іншої і повертається до першої.
Мало не щодня домівку Олени Турик відвідують гості, щоб зробити замовлення. Нині жінка працює над вишиванням трьох сорочок у Київ, Луцьк і Вінницю та весільних рушників для місцевих молодят, які у серпні зіграють весілля. А скільки всього виробів розійшлося по Україні, уже й не може пригадати. Де їх тільки немає! І в Іспанії (образи для вінчання, комплект рушників), і у Канаді (жіночі сорочки, рушники), і у Росії (вишиванки)… Її роботи були представлені на Всеукраїнських, обласних і місцевих виставках та відзначені дипломами.
– Нині я перейшла на свої схеми вишивання рушників, скатерок, сорочок. Вишиваю хрестиком і так званою технікою занизування, пов’язаною з косим хрестиком і мережками. Шию шовком і люрексом. У розробці власна сорочка із використанням сірого тону.
Для пані Олени головне, щоб її досвід не зник, не забувся з часом. Вона хоче залишити за собою щось цінне. Передати внучкам власний досвід рушників, чоловічих і жіночих сорочок, серветок, навчити багатьох людей, які полюбляють цю справу. Але на це треба мати кошти і не малі. У неї багато планів на майбутнє. Проте кузнецовська майстриня не втрачає оптимізму і говорить:
– Дасть Бог здоров’я, втілимо у життя все.
Валерій Шведюк