Колишнього керівника апарату, помічника та радника Юрія Луценка Валерія Мельника вважають провідним свідком у справі екс-міністра. Під час досудового слідства Генеральна Прокуратура особливо розраховувала на цю людину.
Валерій Мельник свідчив у суді 9 жовтня 2011 року. Згідно з інформацією захисту, держобвинувачення розглядає можливість порушити проти нього кримінальну справу за зміну свідчень. Тиждень зустрівся з Валерієм Мельником, щоб з’ясувати обставини допиту в Генеральній Прокуратурі і той тиск, про який він розповів у суді.
- Як сталося, що деякі свідки з боку захисту відмовилися від своїх свідчень у Генпрокуратурі?
– Хочу сказати, що краще пройти Афганістан, аніж потрапити на допит до Генпрокуратури! По-перше, я був одразу після операції, мені треба було робити перев’язки, а мене, перепрошую, навіть у туалет не відпускали, забрали телефон, стежили за кожним моїм кроком. Цим людям байдуже до всього людського. Потім мене завели в кабінет, де сиділи троє, які зі мною говорили. Розпитували про дружину Луценка, водія, особисті моменти. На моє запитання, чи це допит, вони відповіли, що це – звичайна розмова.
Мій фізичний стан потребував постійного вживання ліків, мені не дозволяли нічого, хоча я неодноразово по-людськи просив. Перший допит тривав близько десяти годин, протягом яких я не їв, не пив і не мав права нікуди вийти.
- Чи вам погрожували на допитах?
– Так, мені пояснювали, що справу треба закрити якомога раніше, і якщо я не відповідатиму на їхні запитання, то піду до в’язниці разом із Луценком. Тон був погрожувальний.
У протоколі була написана маячня, і я попросив його переробити. На другий допит його переробили. На третьому вони знімали все на відео, але мій фізичний стан не дозволяв нормально говорити. На моніторі мені були написані запитання і відповідь, які я мусив прочитати.
На моє прохання перечитати вдруге текст, мені відмовили. Мене усіляко відволікали і таким чином я підписав те, що було потрібно ГПУ.
- Невже ви не розуміли, що читали? Чи спробували ви відмовитися?
– Я намагався відмовитись, але мене змусили читати. Згадували особисті моменти, позаяк ця система знає все. Повторюся, мій фізичний стан був поганий, з таким діагнозом я не міг нормально відповідати. Але на суді я сказав, що мої свідчення в ГПУ були дані під тиском. У цій структурі працюють нелюди.
- Ви знайомі з більшістю свідків. Яким був характер розмови з ними?
– Тиск чинився практично на всіх, це залежало від важливості тієї чи іншої особи у справі. Зі мною розмова була особлива, оскільки я найбільш наближена до Юрія Луценка особа.
- Чи велися з вами розмови до появи в суді?
– Так, про це навіть телеканал ТВІ провів розслідування. Мені зателефонував керівник слідчого управління Генпрокуратури і наполягав на зустрічі. На моє запитання для чого, той відповів, що з приводу завтрашнього суду у справі Луценка. І хоча я був не в Києві, я приїхав і зустрівся з ним вранці напередодні суду. Мене наполегливо просили в жодному разі не відмовлятися від своїх свідчень, які я давав на досудовому слідстві. Я відповів, що все скажу в суді, на що прозвучала погроза порушити і проти мене кримінальну справу. В суді я розповів, що дуже погано себе почував на допиті, та мене змусили читати з монітора комп’ютера.
- Чи прослуховували ваші телефони?
– Так, мені довелося змінити номер. Крім того, члени моєї родини також прослуховувалися, мені це відомо з достовірних джерел. Саме тому я викинув дві свої сім-картки.
- Опишіть процедуру виділення житла водієві Луценка.
– Питанням виділенням житла займалася квартирна комісія. Водій Луценка був із Рівненської області. Що ж він мав вештатися по різних квартирах, чи як? Він весь час їздив з екс-міністром. Всі документи проходили через апарат міністра, були завізовані всіма заступниками. На зборах квартирної комісії було ухвалене рішення про надання квартири Приступлюкові. Як мені відомо, Луценко особисто не ухвалював такого рішення.
- Чи могли, на вашу думку, вже тоді готувати «майбутню справу» на Луценка якісь люди з його оточення?
– Я не виключаю такої ймовірності. Можливо, комусь не подобалась діяльність Луценка. Також у МВС існує певна кастовість, а Луценко не був з кола міліціонерів. Юрій Віталійович був принциповим і демократичним – він ніколи не підвищував голос, любив правду, був проти катувань. Пригадую, що розпитував всі служби щодо катувань у міліції. Можливо, це комусь було не до вподоби. Він постраждав за правду. Луценко не боявся бути публічним, влаштовував постійні зустрічі з пресою, звітував.
- Але за всю історію України подібної справи не було, невже Луценко становить таку загрозу?
– Ще раз наголошую, він поплатився за власне правдолюбство, це у Юрія Віталійовича від батька. Той так само завжди захищав інтереси людей. Справа Луценка – це помста за слова, тваринний страх цієї влади. Вони чудово розуміють: якби Луценко був на волі, в країні вже би відбувалися активніші протести. Він міг повести за собою людей.
- Які ваші прогнози щодо вироку Луценкові?
– Наша судова система нині працює з вказівки Банкової. А оскільки справа Луценка – це політичне замовлення, то тут очікувати втішних результатів не доводиться. Ця система подібна до машини для рівняння асфальту: всі незгодні потрапляють під прес.
- Як, на вашу думку, чи може Європейський суд вплинути на справу?
– Гадаю, рішення ухвалять раніше. Є у мене відчуття, що це буде до Дня Радянської армії, 23 лютого. Справу штучно пришвидшують. А щодо Європейського суду, ви ж бачите, як Україна виконує резолюції ПАРЄ? До нас немає довіри в Європі. Тваринний страх влади змушує її вдаватися до всіх методів, щоб знищити Юлію Тимошенко та Юрія Луценка з політичної арени. Прикро єдине: безневинна людина сидить вже так довго без жодних на те підстав.
- Якщо Луценкові таки дають термін, які подальші дії?
– Спочатку апеляція, далі знову подання до Європейського суду. Але потрібне також вольове рішення судді. А у нас вся судова система працює на одну партію. Проте я все-таки вірю в народний гнів. Не можна терпіти так довго, рано чи пізно терпець уривається.
Катерина Гладка
Джерело: «Український тиждень»
Версія для друку
