Лише так можна трактувати реалізовану зрештою забаганку регіоналів – затвердження закону про місцеві вибори. Отримавши централізоване кермо управління державою, вони зробили все можливе, аби після проведення місцевих виборів отримати сильні тили на місцях і остаточно закріпити авторитарну систему влади в Україні. Причому передвиборчий лозунг Партії регіонів про децентралізацію влади до уваги не береться. До обіцяної реформи місцевого самоуправління руки в них не дійшли. Не говорячи вже про перерозподіл бюджетних коштів на користь областей.

Ну що тут сказати, якщо навіть заступник голови ЦВК Андрій Магера після оприлюднення законопроекту про місцеві вибори заявив: «Настільки неякісно підготовлений закон мені трапляється вперше! Цим законом закладено міну під можливість проведення виборів».
Та сумніватися не потрібно. Вибори відбудуться, адже їх проведенню, з огляду на ситуацію в державі, можуть завадити лише виборці – українське суспільство, якщо воно висловить особистий протест. Що практично нереально через його інертність та небажання боротися за свої права і свободи. І сама влада, яка цього нізащо не зробить, оскільки однозначно зациклилася на бажанні одноосібного диктату в країні.

Заперечується право будь-якого громадянина обирати і бути обраним
Перше, на що варто звернути увагу в цьому законі про місцеві вибори, це порушення основного закону – Конституції України, причому не одноразове, а відразу в кількох пунктах. І тут найбільше турбує «політична» частина законопроекту. Принаймні вона якнайкраще відображає антиконституційний підтекст уже підписаного президентом документа. Одна з ключових норм цього закону обмежує конституційне право громадян бути обраними. Таке обмеження передбачає норма про те, що кандидатів у депутати місцевих рівнів, крім сільських і селищних рад, висувають винятково партії, ті їхні місцеві осередки, які зареєстровані не пізніше, ніж за рік до виборів. Отож громадяни, які не хочуть брати на свою шию партійну шлею, а воліють обиратися шляхом самовисування, зараз цього права позбавлені. Тому ці норми є дискримінаційними, антидемократичними. І оскільки вони звужують конституційні права громадян, то їх слід відмінити. На жаль, швидше за все цього не станеться. А оскарження цих норм у Конституційному Суді можна домогтися невідомо коли… (таку спробу здійснили представники БЮТ).
Ось і виходить, що щоб стати депутатом, новим місцевим лідерам доведеться іти на поклін до великих партій... Для чого це? Відповідь проста: щоб заарканити всіх позапартійних місцевих лідерів, яких по всій Україні назбирається чимало. Це ж, у свою чергу, сприятиме як зміцненню авторитаризму централізованого диктату Віктора Януковича, так і кращому фальшуванню результатів волевиявлення виборців у разі такої необхідності. Адже практично всі позапартійні лідери сьогодні займають певні посади, здебільшого «мерські», й у їх руках знаходиться серйозний адмінресурс, який завжди незамінний при потребі фальсифікацій різного роду. А стосовно того, будуть такі чи ні, сумніватися не варто. Сьогоднішня влада є експертом з цього питання, до того ж – високого рівня. До якого навряд чи підніметься будь-яка інша політична сила, окрім тієї, яка сьогодні править балом.
Окрім цього, за наведеними фактами ховається додатковий, політтехнологічний аспект ведення виборчих перегонів на місцях. Кожен колись позапартійний лідер, який вступив до лав партії, притягне за собою чималий відсоток виборців, що реально сприятиме необхідному для регіоналів розкладу сил на місцях. Чому саме для регіоналів, читайте далі.

Ціна «мерства»
В рамках нових правил політичної гри мери міст стають другими за стабільністю політичними одиницями. Краще за них себе може почувати хіба що Президент. Це й не дивно. Мера практично нереально зняти з посади, він нікому не підпорядковується. Весь серйозний бізнес того чи іншого регіону прагне заручитися його підтримкою, адже якщо така є, то дихати значно легше. Хочеш не хочеш, але з мером дружити потрібно завжди.
Саме тому ні для кого не секрет, що на місцевих виборах розпочнеться неабияка гризня за мерські крісла в усіх куточках України. І ця війна відбуватиметься не лише між опальними бізнесменами, маргінальними фанатиками та амбітними чиновниками, а й серед ще вчорашніх колег.
Найлегший варіант, практично безболісний для кандидатів – долати мерську висоту пліч-о-пліч з партією влади, оскільки в цьому випадку окрім високих шансів на перемогу (і не важливо, що здобуватиметься вона не завжди чесним шляхом) є реальні можливості стати мером з підконтрольним міськвиконкомом. Та цей нюанс підходить лише для сходу та півдня України. На заході та в центрі шансів у регіоналів вибороти більшість у міських виконкомах на чолі зі своїм мером практично немає. Але оскільки ПР є зборищем олігархічних одиниць, то зрозуміло, що грошей вкладається немало. Відповідно, вони розраховують на загальний та позитивний для себе результат. І тут далеко не останню роль відіграє «Сильна Україна» Сергія Тігіпка.

«Сильна Україна» – безкомпромісний компроміс
Чому не останню? Та тому, що в рядах цієї політичної сили запросто можуть з’явитися кандидати на посаду мера, які до цього позиціонували себе позапартійними або ж належали до табору демократичних сил. По-перше, не кожен виборець почне трактувати зміну політичних поглядів як зраду тим чи іншим принципам, оскільки за своєю ідеологічною складовою «Сильна Україна» знаходиться в нейтральних водах українського політикуму. Окрім цього, відношення виборця до цієї політичної сили, попри інші вподобання чи то на користь регіоналів, чи на користь демократичних сил, є лояльним і компромісним. Саме тому на заході України партія Сергія Тігіпка може відіграти ключову роль в загальному плані Януковича і компанії – абсолютного захоплення влади в державі. Адже ні для кого не секрет, що саме «СУ» сьогодні є найближчим і найперспективнішим партнером «ПР» у загальноукраїнському дерибані. Підтверджують цю думку й певні зміни на місцях, зокрема у Рівному. Міський голова Рівного Володимир Хомко, який неодноразово заявляв про свою позапартійність, ні сіло ні впало з’явився на засіданні експертної комісії з питань житлово-комунального господарства в оточенні представників «Сильної України», яку проводили з ініціативи двох сторін. І щедро-щедро засипав компліментами цю політичну силу, говорячи про правильність її підходу до вирішення наболілих питань. Перед цим, до речі, пан Хомко відверто загравав із «Фронтом змін»… Саме тому виникає логічне запитання: чи не є це ознакою того, що Володимир Хомко підшуковує собі політичні тили? Чи не вступить він найближчим часом до лав цієї партії? Якщо ж це станеться, то буде відразу зрозуміло, для чого потрібен Хомко «Сильній Україні», а «Сильна Україна» – уряду Миколи Азарова. Адже сьогоднішній міський голова є фаворитом на витолоченому політичному полі боротьби за посаду мера Рівного.

Кому потрібні антиконституційні вибори на місцях?
Цілком ймовірно, що це зроблено спеціально для того, аби ускладнити виборчий процес чи взагалі визнати вибори такими, що не відповідають Конституції. Не секрет, що після завершення виборчого процесу переможці на всі ці нюанси дивитимуться крізь пальці, тоді як переможені заявлятимуть про протиправність кампанії й намагатимуться корегувати результат в судовому порядку. Серед останніх, повірте, буде немало тих, хто має сьогодні у ВР власні фракції.
Та як би там не було, не можу не погодитися з думкою колеги-журналіста Олексія Кривошеєва, який сказав золоті слова, а можливо й пророчі:
– Варто пам’ятати головне – остаточне слово виключно за виборцем. І як би в законі не обмежували можливість вибору – вибір завжди є.
Просто його необхідно відстоювати, боротися за правду та справедливість.

Коментар
Сергій Штурхецький, голова Рівненської обласної організації «Народна самооборона»
– Кожен, хто хоч трохи розуміється на демократичних принципах виборів, сьогодні після прочитання нового закону хапається за голову. Зрозуміло, що в надзвичайно нервовій атмосфері виборчої кампанії будуть одна за одною з’являтися інструкції виборчих комісій, нардепи не проти ще раз змінити закон. І, зауважте, це не проблема лише фахівців виборчого процесу, лише політиків. кінець-кінцем ця нервозність від зміни правил гри під час самої гри перенесеться на звичайних виборців, яких всіма способами спробують дезорієнтувати, залякати, купити… І все – з однією метою. На мою думку, «регіони» хочуть встановити тотальний контроль над країною, а для цього їм потрібно лишень назбирати своїх слухняних виконавців і проштовхнути цих маріонеток в місцеві ради. Логіка у них проста – не вся земля ще роздана, не весь бізнес ще підім’ятий, не все комунальне майно приватизоване під «правильні» фірми. Але у цьому плані (до речі, дуже схожому на сценарій російських політтехнологів) є свої «вузькі» місця, які полягають у тому, що нашими людьми вже давно не можна маніпулювати. І люди все чудово розуміють. Наприклад, те, що будь-які «замовні» соціології не спрацьовують. А також те, що кожен голос, відданий не за кандидата від об’єднаних демократичних сил, – це голос «за» подальший наступ на демократичні свободи, очолюваний на Печерських пагорбах. Це голос «за» сваволю чиновників на місцях, «за» безпорадність звичайних громадян перед всесильною державною машиною і «за» відсутність нормальних умов для роботи. Зрештою, вирішувати все будуть виборці, а не якісь закордонні сценаристи. Виборці у кожному селі і місті Рівненщини. За ними – остаточний вибір.

Михайло ЧУБАЙ