Ейфорія виборців, котрі голосували за Януковича, спадає в геометричній прогресії. Навіть затяті противники Ющенка, зустрівшись із його затятими прихильниками в ощадкасах, сходяться на тому, що в Україні досі не було найвищої влади, котра б переймалася не своїм благом, а благом громадян.

«Чим нижчий освітній рівень, тим частіше голосували за Віктора Януковича та проти всіх», - заявляв після президентських виборів заступник директора соціологічної служби Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова Михайло Міщенко. Ймовірно, їм важко було прорахувати і повірити в те, що влада „кине» своїх виборців на всіх фронтах. Але саме єнакіївські шахтарі, яким Кабмін Азарова ось уже три місяці не спромігся виплатити зарплату, сьогодні відмовляються виходити із забоїв - їм немає за що навіть дістатися до роботи і назад, і соромно дивитися до очі своїх дружин і дітей. Бо совісті в них набагато більше, ніж у влади, котра на другий день після перемоги забуває власні обіцянки.
Як зазначає лідер НУНС Юрій Луценко, уряд Азарова за ці п’ять місяців зібрав на 50 відсотків податків більше, ніж попередники: – Криза була й тоді, є вона й тепер. Але з людей «здерли» наполовину більше. Як це відбувається? Через надумані штрафи податкової інспекції, пожежних, санстанції... Я ніде не чув про проблеми Ахметова, Коломойського чи інших олігархів, зате скрізь чути стогін перш за все «базарного пролетаріату».
Не секрет, що і на заході та в центрі України багато хто вважав, що завдяки перемозі Януковича ми матимемо дешевий газ. Але нині навіть відкриття газогонів, які розпочинали будувати ще за часів Кравчука і продовжували за Кучми і Ющенка, особливо не радує селян. Бо найперше побажання, яке можна почути від місцевих чиновників на урочистостях із запалюванням „блакитного вогника», є побажання заробляти так, щоб бути спроможними той вогник оплачувати. Кажучи це, чиновники позичають очі у сірка. Бо ж від селян не приховаєш, до чого дійшли російсько-українські перемовини зі здачі ресурсів і територій: «ви нам - Крим, ми вам - дулю». А тим часом уже нині аналітики стверджують, що навіть після 50-відсоткового серпневого подорожчання газу варто проводити лібералізацію ціни на нього. Що означатиме - ми платитимемо Росії, як мінімум, як усі в Європі. Незважаючи на здачу всіх - територіальних, економічних, ідеологічних, духовних, культурних - позицій. Тоді запитання: ДЛЯ ЧОГО?
Всі пам’ятають минулорічний приїзд патріарха Кирила в західну Україну. Предводителя російської церкви зустрічали тут по-різному: його паства - хвалебними молитвами, опоненти - пікетами. Незважаючи на побоювання численних патріарших охоронців, і ті, й інші поводили себе в межах пристойного й без будь-якої агресії. Здавалося б, їдучи до Києва й Дніпропетровська чи Одеси нині, патріарх мав би облишити побоювання потрапити під гарячу руку заклопотаного прибічника київського патріархату. Але ні - охорону посилили ще більше, а потенційних пікетувальників скрутили в ріг ще до того, як патріарх проїхався шляхами від аеропортів до міст призначення. А згодом були заяви про необхідність ліквідації Київського патріархату. Так «прогнувся» прес-аташе Одеської єпархії отець Сергій. На думку народного депутата Тараса Стецьківа, такі заяви свідчать про вседозволеність, яку отримав Московський патріархат після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах і активного втручання в українське внутрішнє життя Патріарха Кирила. – Відчувши цю вседозволеність, деякі фанатики Московського патріархату дозволяють собі такі заяви. Зрозуміло, що будь-яка держава не може ні ліквідувати, ні створити жодної церкви, - сказав Тарас Стецьків.
На цьому фоні ще виразнішою стає недавня відмова рівненських депутатів розглянути питання про виділення землі під будівництво російського духовно-культурного центру у Рівному. Сталася вона не тому, що тут живуть закляті вороги будь-якої з конфесій - швидше через те, що інші конфесії не мають і навіть не вимагають подібної уваги до себе з боку влади. І через те, що в Рівному чимало українців, котрі відвідують «канонічну» церкву, все ж сподіваються й надалі жити в Україні.
Але духовність - то не тільки церква. Ось, скажімо, як Кабмін перерозподілив повноваження, які перебували в компетенції колишнього віце-прем’єра Володимира Семиноженка. Питаннями державної мовної політики буде займатися віце-прем’єр Борис Колесніков, українофобство якого гідне окремої статті. Також до його компетенції віднесли міжконфесійні і міжнаціональні відносини, культуру, охорону національної культурної спадщини; забезпечення захисту суспільної моралі... – Питання інформаційної політики та ЗМІ залишаються у віданні Бориса Колеснікова, - зазначив ТК прес-секретар Колесникова Юрій Громницький.
– Я вже неодноразово казав, що ідеологією нинішньої влади є російський націоналізм: це всебічна підтримка Росії, російської мови і російської культури. Відповідно, і Росія виглядає для нинішньої влади як зразок в побудові вертикалі влади, і наша влада не проти інкорпорації в тій чи іншій формі або створення тут міні-Росії, - вважає депутат-самооборонець Олесь Доній.
– Перші сто днів своєї роботи Президент та Кабмін відзначили досить широко. Були спеціальні прес-конференції, навіть телефільми. Натомість про опозицію і політиків, що приміряють до себе опозиційний статус, чути мало. Хоча насправді дивуватися тут нічому. Перші й досі тішаться перемогою, а другі кілька місяців перебували у стадії осмислення власних помилок. Нині до тями приходить усе суспільство, стомлене багаторічними політичними іграми, які так і не закінчилися приходом до влади компромісної команди, котра більше турбувалася б про народ, а не про себе. Отже, після «медових» ста днів для влади починається пошук альтернативи, - пише публіцист Олександр Черевко у газеті «Сільські вісті».
Майже шість років тому ми отримали безліч свобод, які чомусь одразу стали для нас тягарем. Ми не змогли упоратися з ними і скинули їх зі своїх плечей на догоду омріяній ситості. Але надто швидко з’ясувалося, що українські громадяни можуть бути ситими лише від обіцянок і від свавілля влади.
– Але сьогодні ніхто не каже: виграв Янукович, терпітимемо його десять років. Говорять інакше: або домовляться ці, або всі будуть інші, - зауважує лідер «Народної самооборони» Юрій Луценко.
Просто тому, що в Україні мешкають не лише українці та росіяни, а й поляки, євреї, татари, болгари, греки, гагаузи, яким більше до вподоби не азіатська тиранія, а європейська демократія. Маємо зовсім небагато часу, щоб це зрозуміти, і на місцевих виборах не дозволити владі керуватися принципами свободи свавілля.
Катерина Вербицька, АКВ