З небагатьох кримінальних справ, які порушили органи прокуратури Рівненщини щодо неналежного виконання медиками своїх професійних обов’язків, деякі уже тривалий час перебувають у стадії зупинки через невстановлення винних. Нерідко ці справи залишаються зупиненими аж доки не мине строк притягнення до кримінальної відповідальності винних. Довести, що це робиться навмисно, практично неможливо. Правоохоронці нарікають на складнощі у доведенні вини у медичних справах через те, що лікарі тримають кругову оборону.

У грудні 2006 року прокурор Рівного порушив кримінальну справу за фактом неналежного виконання професійних обов’язків лікарями рівненського пологового будинку №1 (нині КЗ «Обласний перинатальний центр»). Через три роки – у серпні 2009-го – Рівненським міськвідділом міліції зупинено провадження у справі за п. 3 ст. 206 КПК – через невстановлення особи, яка вчинила злочин. Відтак, якщо розслідування й поновлять, то лікарі реального покарання не отримають – термін притягнення до кримінальної відповідальності минув.

У листопаді 2008 року прокурор Рокитного порушив кримінальну справу за неналежне виконання професійних обов’язків медпрацівником щодо неповнолітнього, що спричинило тяжкі наслідки. У Кузнецовську недбальство лікарів призвело до смерті пацієнта. Справу зупинено на вищезгаданих підставах. Інша справа, також зі смертельним наслідком через недбальство, дійшла до суду, але закінчилася амністією для несумлінного лікаря. Він і досі працює у тому ж медзакладі, розповів прокурор Кузнецовська Василь Теслюк. 

Амністією для лікаря завершилася й гучна справа про смерть півторарічної Ольги Сулковської – внучки народного депутата Павла Сулковського. Дитина померла у грудні 2007-го, а кримінальну справу порушили в березні 2008 року, після того як до обласної прокуратури звернулася група народних депутатів – колег пана Сулковського. У липні 2009 року міський суд Рівного визнав винним колишнього головного лікаря дитячої обласної лікарні Михайла Томицького у смерті дитини. Апеляційний суд, куди лікар оскаржив вирок, залишив його без змін. Михайла Томицького засудили до 2 років позбавлення волі й права займати певні посади – на такий же термін. Однак Закон України «Про амністію», який було застосовано до лікаря, допоміг йому уникнути реального покарання. 

– Як правило, досудове слідство у кримінальних справах за фактами неналежного виконання медичними працівниками своїх професійних обов’язків триває досить довго через необхідність призначення складних судово-медичних експертиз, залучення спеціалістів-медиків, – пояснює начальник відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні дізнання і досудового слідства прокуратури області Тарас Ільящук. – Через завантаженість експертних установ слідчим інколи роками доводиться чекати своєї черги на проведення експертизи. А без цього ухвалити остаточне  процесуальне  рішення у справі практично неможливо, оскільки лише експерт може констатувати порушення при наданні медичної допомоги. Дається взнаки й так звана корпоративна етика медиків, які не завжди йдуть назустріч слідству, не надають об’єктивну інформацію про обставини надання потерпілому медичної допомоги, прикривають своїх колег, які допустили порушення. Процес доведення вини досить складний, оскільки у медицині не завжди чітко визначений порядок лікування (відсутність стандартів – авт.). Може існувати кілька поглядів на методику й тактику лікування певного захворювання. З великою пересторогою до таких кримінальних справ підходять і судді, оскільки достатньої судової практики через невелику кількість таких справ в Україні немає.

Щодо зупинених справ, то Тарас Ільящук повідомив наступне: 

– Відповідно до ст. 206 КПК є 4 підстави для зупинення досудового слідства у кримінальної справі: коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме; коли психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження в справі; коли не встановлено особу, яка вчинила злочин; зупинення судом слідчих дій на час розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи. Зупинити досудове слідство, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, можна лише після проведення всіх необхідних і можливих слідчих дій для встановлення такої особи. Досудове слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого, копію якої направляють прокуророві. Є певні строки перебування справи у стадії зупинки. Однак вони можуть бути продовжені прокурором. Термін давності справи, якщо особа не встановлена – 15 років. 

Скільки всього на Рівненщині таких зупинених лікарських кримінальних справ, у прокуратурі області не повідомили, посилаючись на те, що така статистика не ведеться. Чи не стане черговою зупиненою справою справа Юлії Б.? Адже хибне рішення ухвалив консиліум.

Помилки лікарів оплачуються з наших кишень? 

Згідно із Наказом МОЗ України №132 від 14.03.2008 р. «Про забезпечення виконання Указу Президента України від 07.02.08 № 109/2008 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування», обласні управління охорони здоров’я зобов’язані звітувати про рух звернень громадян за 37-ма позиціями. П’ять з них стосуються теми цієї публікації: 

• про незадовільне медичне обслуговування у стаціонарі; 

• про незадовільне медичне обслуговування у амбулаторно-поліклінічних закладах; 

• у зв’язку зі смертю хворих; 

• про грубе та формальне відношення до хворих; 

• про неправильні дії медичних працівників та органів охорони здоров’я. 

За словами начальника управління охорони здоров’я Рівненської ОДА Віталія Бойка, щороку від мешканців області надходить у середньому 15-20 скарг. Яких саме, пан Бойко не уточнив, але зазначив, що у 2009 році двох лікарів позбавили права медичної практики. Торік ще стосовно двох лікарів порушено кримінальні справи, однак їх розслідують донині. 

Скільком медпрацівникам на Рівненщині за допущені порушення у лікуванні хворих чи недотримання принципів медичної етики було оголошено догани чи інші дисциплінарні стягнення, як і кількість випадків лікарських помилок, нам дізнатися не вдалося. Як повідомив начальник Рівненського обласного інформаційно-аналітичного центру медичної статистики Василь Височанський, така статистика не ведеться. 

Віталій Бойко, не заперечуючи фактів існування лікарських помилок, вважає, що до них призводять невчасне звернення хворого, ненадання ним повної інформації про хворобу, відсутність необхідного медобладнання для діагностування у короткі терміни, недооцінка стану важкості хворого, неправильно обрана тактика лікування, так званий людський фактор. 

– Наприклад, у маленьких лікарнях, де немає вузьких спеціалістів, лікар може помилитися, – каже пан Бойко. – Грань між помилкою і недбальством дуже тонка. Професіоналізм лікаря проявляється якраз у ставленні до хворого. Запровадження страхової медицини на 90 відсотків вирішило б проблему лікарських помилок. У разі чого, за застрахованого хворого відповідав би конкретний лікар, або медичний заклад. 

Водночас, Віталій Бойко, у спілкуванні з нами, не заперечив, що серед українських лікарів існує дуже міцна кругова порука. 

– Як діє в Україні система контролю за професійною діяльністю медиків? Як можна зобразити схему руху скарги? 

– Низова ланка – завідувач відділенням, начмед, головний лікар. Далі – районні, міські, обласні управління, відділ звернень облдержадміністрації, Міністерство охорони здоров’я, Кабінет Міністрів, Адміністрація Президента. З останньої скарга повертається до відділу звернень ОДА, звідти – до обласного управління. Там створюють комісію, яка розслідує випадок, про результати повідомляє до ОДА, а вони – Адміністрацію Президента. У кожному лікарняному закладі є лікувально-контрольна комісія, до складу якої входять найкваліфікованіші працівники закладу. Вона розглядає скарги. При МОЗ України є клініко-експертна комісія. Але окремого, невідомчого, контролюючого органу немає. 

– Комісії для проведення службового розслідування формуються зазвичай із місцевих фахівців? 

– У випадку, якщо не йдеться про значну шкоду здоров’ю, смерть пацієнта, то так. У інших – задля об’єктивності – з інших областей за участю представників МОЗ України. 

– Чи запроваджено в Україні єдині медичні стандарти лікування? 

– Розробка триває. Стандарти запроваджено лише в деяких галузях медицини (онкології, хірургії, педіатрії), де під час лікування керуються медичними протоколами. 

За рахунок яких коштів лікарні відшкодовують моральні й матеріальні збитки потерпілим, які виграли судові позови? У випадку смерті пацієнта у Млинові райлікарня сплатила позивачці майже 250 тисяч гривень, як запевнив головний лікар закладу Віктор Ковальов. 

– У бюджети державних лікарень кошти на такі цілі не закладаються. У середньому бюджет районної лікарні складає 15-20 мільйонів гривень. Вочевидь, гроші зняли з інших статей видатків цього закладу. Криміналу в цьому немає, бо так звані захищені статті, як от зарплатня, не чіпають. 

Як повідомило поінформоване джерело, яке побажало залишитися неназваним, кошти райлікарні виділила Млинівська райдержадміністрація. Цю інформацію підтвердила й голова Млинівської РДА Ганна Худик. З її слів, необхідну суму було виділено з власних надходжень районного бюджету. Нині за регресним позовом – уже лікарні до лікарів – з останніх щомісяця стягують по 100 гривень на покриття відшкодованих потерпілій коштів. Виходить, що платники податків, з яких формується місцевий бюджет, у тому числі й видатки на медицину, повинні ще додатково оплачувати й непрофесіоналізм медиків. 

Привідкрити медичне «закулісся», про яке відкрито не наважується говорити ніхто з лікарів, зголосився на умовах анонімності, один з рівненських медиків. 

– У США, наприклад, є анонімний сайт, де лікар може попросити колег долучитися до обговорення допущеної ним помилки. Чому наші лікарі намагаються все приховати? 

– А як Ви собі це уявляєте, коли за найменшу похибку лікаря намагаються зробити злочинцем? Право на помилку мусить бути, бо це складова професійного ризику. Якщо щоразу під час складної операції боятися помилитися, то ліпше не робити ніяких операцій. Кожну помилку адміністрація закладу зобов’язана проаналізувати з усіма лікарями, дати їй об’єктивну оцінку, намітити шляхи недопущення подібного. Але в наших лікарнях це якщо й робиться, то формально. Сміття з хати намагаються не виносити. 

– Саме тому в медичному середовищі така міцна корпоративна солідарність? 

– Серед медиків не прийнято вказувати колегам на помилки, критикувати дії іншого лікаря. Я сьогодні скажу, що мій колега зробив щось не так, а завтра я можу помилитися… І боронь Боже, говорити хворому, що його неправильно лікували. Це негативно позначається на психіці пацієнта, підриває віру в успіх лікування. Люди загалом перестануть довіряти лікарям. 

– А, можливо, недовіру формує якраз халатне ставлення лікарів до пацієнтів? 

– Уся біда в тому, що держава давно наплювала на медицину, а пацієнти – на своє здоров’я. Прийшла людина до лікаря із запущеною хворобою, або щось приховала, а лікар не зміг правильно встановити діагноз. Хто більше винен? Відповідальність повинна бути обопільна. Та й імунний стан людини зараз так змінився, що при багатьох недугах ми спостерігаємо зовсім іншу клінічну картину, аніж кілька років тому. Нетиповий перебіг багатьох хвороб – особливість нашого часу. На жаль, є серед лікарів і невігласи, і хами. Але коли медики змушені виживати, звинувачувати їх у тому, що вони щось роблять не так… Мені байдуже, хто заплатить мені за роботу. А не платять – так і працюватиму. Наші можновладці лікуються за кордоном, а пересічний громадянин – в Україні, у лікарів, зарплати яких заледве дотягують до двох тисяч гривень на місяць. 

– Але є речі абсолютно аморальні. Коли, наприклад, аби уникнути відповідальності за тяжкі наслідки, лікарі переписують медичні картки, підтасовують експертні висновки… 

– Від висновків патологоанатома, який робить розтин, залежить іноді подальша доля лікаря. Ну не за кожну ж помилку лікаря до в’язниці тягти! Справжня причина смерті пацієнта завжди на совісті патологоанатома. Не обов’язково за винагороду, іноді за вказівкою керівництва, робиться «зручний» діагноз. Вважайте, що лікар не сфальсифікував висновок, а просто надав неповний. Якщо є кримінал, то дослідження роблять судмедексперти. Але бажано добиватися, щоб це робилося в іншій області. Особливо, якщо йдеться про невелике місто, таке, як наше. Щодо амбулаторних карток, то більшість людей цікавляться ними, коли щось трапиться. Звісно, якщо експерти виявили реальну причину смерті, відмінну від діагнозу, поставленого за життя, то історія хвороби нерідко переписується. У висновку вказують, що, мовляв, лікували правильно, але випадок нетиповий… Але картку можуть і не переписувати, або переписати не на користь лікаря. Якщо колеги і керівництво закладу хочуть позбутися лікаря. У наших лікарнях панують нрави, далекі від високої моралі – лікарі підставляють один одного, виживають у боротьбі за посади, ставки... Гадаю, нині, коли влада оголосила оптимізацію у медицині, ці процеси наберуть ще більш огидних форм. Тут уже не до пацієнтів. 

– Як Ви ставитеся до ідеї хірурга Боброва про так званий «чорний ящик» – електронну систему стеження за ходом операції? Можливо, варто цю ідею розповсюдити й на інші галузі медицини, аби унеможливити фальсифікації? 

– Професор Олег Бобров давно свої операції записує на відеоплівку, але це в приватній клініці. Я особисто проти такого тотального контролю. Це тільки заважатиме. Та й невідомо, хто скористається з цих записів, та як саме трактуватиме дії медперсоналу. Багато моїх колег погоджуються зі мною. 

На тверде переконання нашого співрозмовника, українську медицину може «вилікувати» лише запровадження страхування з фіксованою ціною за медичний поліс. 

– Страхову медицину вже давно можна було б запровадити, – каже пан лікар, – якби «на верхах» перестали чубитися за право керувати цими грошима. 

До речі, поліси добровільного страхування профвідповідальності в Україні купують лише стоматологи, пластичні хірурги та деякі великі приватні клініки. 

– Основою для юридичної кваліфікації того, що означає «медична помилка», є факт завданої шкоди і наявність (або відсутність) вини медичного працівника, причинно-наслідковий зв’язок між діями (бездіяльністю) медичного працівника та спричиненою шкодою, – пояснює керівник юридичного департаменту ГО «Всеукраїнська рада захисту прав та безпеки пацієнтів» (м. Київ) Ольга Скорина. –Для вирішення медичних справ зазвичай потрібна допомога кваліфікованого правника, який грамотно складе скаргу, запити до медичних закладів, державних органів, а також процесуальні документи (позови, клопотання до суду) тощо. Складність у доказуванні у таких справах полягає у тому, що в нашій державі бракує ефективних механізмів забезпечення прав пацієнтів на отримання повної інформації про стан здоров’я, застосовані медичні заходи і втручання тощо. Для розуміння суті справи потрібні спеціальні медичні знання. Правоохоронні органи при вирішенні питання про наявність підстав для порушення кримінальної справи зазвичай звертаються до експертів у галузі медицини. При цьому, згідно чинного законодавства, судово-медична експертиза здійснюється лише державними установами – бюро судово-медичних експертиз. Отже, у зацікавленої сторони, в разі виникнення сумнівів у повноті та/або об’єктивності висновку державних експертів, відсутня можливість отримання висновку альтернативної експертизи (право на яку, до речі, передбачено ст.73 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»). 

Щодо того, як потерпілому отримати медичну документацію, аби запобігти її переписуванню та фальсифікації, Ольга Скорина зазначає: 

– Відповідно до ст. 39 «Основ законодавства України про охорону здоров’я», повнолітній пацієнт має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я. Окрім цього, відповідно до офіційного тлумачення ст. 23 Закону України «Про інформацію», що міститься в Рішенні Конституційного Суду України № 5-зп від 30.10.97 (так звана «Справа Устименка»), лікар зобов’язаний на вимогу пацієнта, членів його сім’ї або законних представників надати їм медичну інформацію (свідчення про стан здоров’я людини, історію її хвороби тощо) повністю і в доступній формі. Найліпше звернутися до керівника медичного закладу письмово з проханням надати завірені копії медичних документів. Раджу пацієнтам регулярно знайомитися із записами в медичній документації, просити медпрацівників, або самим проставляти номери сторінок в історії хвороби, робити копії та витяги. Це дасть змогу вчасно оскаржити неточне відображення ходу лікування. 

Українські лікарі не визнають свої помилки. У ліпшому випадку погоджуються на «недоліки». Відсутність єдиних медичних стандартів і, як наслідок, чітко визначеної системи покарання за допущені помилки, утруднює доведення провини лікаря й дозволяє йому практично безкарно робити з пацієнтом все, що йому заманеться. Головною причиною, щоб виправдати недбальство, самі медики називають недостатнє фінансування галузі. Хоча зв’язок між бідною медициною і злочином лікаря вельми сумнівний. Виходить, що пацієнт має розплачуватися за нездійснені державою медичні реформи?..