Довго жили собаки так, як і досі ще живуть вовки, аж поки не народився такий собака, якому не сподобалося вільне собаче життя. Набридло йому блукати самому, шукаючи для себе їжу й повсякчас боятися дужчих від себе.
Довго він думав, як йому своє життя змінити, й надумав стати наймитом у найдужчого звіра. Надумав ото так та й іде собі. Коли зустрічає свого найближчого родича — великого, дужого, злого вовка.
— Куди йдеш, собако? —питає вовк.
— Та оце шукаю собі господаря, може, ти наймеш?
Вовк погодився, й собака пішов за ним.
Йшли вони, йшли, аж дивиться собака: підняв вовк носа, понюхав повітря й швиденько звернув з стежки в кущі, серед яких почав потихеньку пролазити далі.
— Що з тобою, господарю? Чого ти злякався?
— Хіба не бачиш? Он ведмідь стоїть, а він і тебе, й мене з’їсти може!
Побачив собака, що ведмідь дужчий за вовка, та й вирішив проситися у найми до ведмедя. Кинув вовка й пішов. Ведмідь охоче прийняв собаку за наймита та й каже:
— Ходім до череди, візьму я собі корову. обидва добре наїмося!
Коли тільки почали вони до череди підходити, аж там страшенний заколот: корови ревуть і хто куди бачать... Виглянув ведмідь з-за дерева — та мерщій і собі тікати далі в ліс.
— Ох, невчасно я сюди прийшов! — каже він до собаки.— Тут уже лев господарює.
— А хто ж такий лев?
— Хіба не знаєш? Та це ж найдужчий звір у світі!
— Коли він найдужчий за всіх звірів, то бувай здоров! Коли вже бути наймитом, то тільки в найдужчого звіра.
Промовивши це, пішов собака проситися в найми до лева. Лев прийняв. І почав собака служити левові.
Довго, дуже довго був собака наймитом у лева, й жилося йому добре, бо не було дужчого за лева звіра в лісі й ніхто собаку не насмілювався скривдити.
Та одного разу йдуть удвох серед голих скель, коли це лев зупинився... Заревів на весь голос та щосили як рване лапою землю, так зразу яму й вирив, а сам потихеньку-потихеньку — та назад.
— Що таке, господарю? — запитав здивований собака.
— Людина сюди йде... Треба тікати швидше, бо лихо буде!
— Ну, бувай здоров, леве! Коли вже мені служити в наймах, то в того, хто за тебе дужчий!
І пішов собака до людини. З того часу служить собака людям.
Давно, дуже давно це було, а собака все служить людині, й дужчого від неї господаря він так-таки й не знайшов.
Версія для друку
