Жила на світі маленька дівчинка, яка була схожа на ясне сонечко — надзвичайно привітна, красива та лагідна. Понад усе маленька красуня полюбляла дивитися на вечірнє небо і милуватися місяцем. А ще дівчинка хотіла, щоб він до неї прийшов у гості. Але місяць усе не з’являвся. Дівчинка поверталася додому засмучена, але, засинаючи, сподівалася, що наступного дня місяць таки прийде.
Одного ранку серденько маленької красуні почало радісно битися в передчутті чогось незвичайного. Вона була впевнена, що саме сьогодні увечері має статися щаслива пригода. Коли стемніло, вона вибігла з будиночка й почала кликати Місяця: “Я тебе запрошую, будь ласка, прилинь!” Раптом на небі одна зірочка відокремилася — яскрава та іскриста, й приземлилася у квітнику їхнього саду.
— Зірочко, де ти і що з тобою? — допитувалася дівчинка, шукаючи небесну гостю.
Раптом у кінці стежки вона побачила у траві маленьку пташечку. Красуня підняла теплу грудочку, пригорнула й мерщій кинулася до хати.
— Матусю, — схвильовано мовила до неньки, — Місяць не зміг прийти на моє прохання, проте подарував пташеня. Поглянь, яке миле! — радості дівчинки не було меж.
Мама оглянула пташеня, торкнулася пальцем закритих очей й сумно зітхнула:

— Бідненька, у неї зламане крильце, вона хвора!
Дівчинка зробила для пташки м’якеньке гніздечко і почала її доглядати. Через місяць птаха одужала і перетворилася у гарного білого лелеку. Одного разу вони удвох гуляли понад річкою і лелека несподівано сказав:
— За те, що ти мене вилікувала, я тобі щось подарую.
— А хіба ти вмієш говорити? — здивувалася дівчинка.
— Так, — відповів лелека, — бо я не простий лелека, а чарівний.
Промовивши це, лелека дав дівчинці зернятко чарівної квітки і сказав:
— Якщо ти посадиш це зернятко і будеш його доглядати, то матимеш те, що захочеш.
Попрощавшись, лелека полетів, а дівчинка пішла у садок і посадила зернятко в землю. Вона пильно доглядала його.
Якось дівчинка прийшла в садок і не повірила своїм очам: там, де вона посадила зернятко, виросла золота квітка. Дівчинці стало цікаво, а що ж в середині цієї квітки. Вона намагалася розтулити золоті пелюстки, але пелюстки не розтулялися. Несподівано дівчинка побачила лелеку. Вона дуже втішилася і покликала його:
— Лети, лети скоріше сюди!
— Що трапилося? — запитав лелека.
— Хочу, щоб ти допоміг мені розтулити пелюсточки, — попросила дівчинка.
— Добре, — сказав лелека.
Він дістав з-під крила чарівну паличку, легенько доторкнувся три рази до квітки, і пелюстки почали розтулятися. Там лежали прегарні блискучі крила. Дівчинка взяла їх — раптом її ніжки відірвалися від землі, і вона разом з лелекою піднялася високо в небо.
Дівчинка і лелека летіли довкола землі, і скрізь, де пролітали, дарували людям радість і добро.
В Україні всі люблять лелеку, який подарував дівчинці крила.
Віра ОБЕРЕМОК